УДК 37.015
СТАН ВИВЧЕННЯ ГЕНДЕРНИХ КАТЕГОРІЙ: ПРОБЛЕМИ ТЕОРІЇ
Постановка проблеми. На сучасному етапі, коли активізуються демократичні процеси, а світова практика свідчить про зародження новітніх гендерних ідеологій, соціостатева проблематика потребує всебічного наукового осмислення. Аналізуючи здобутки світової науки та досліджуючи свої національні специфічні особливості, українська гендерологія сьогодні створює власне дослідне поле, базу для подальшого успішного розвитку.
Аналіз публікацій та досліджень. На новітньому етапі вивчення гендерного питання популярності набувають загальнонаукові підходи до аналізу гендерного параметру мови, а саме: лінгвістичні методи, до яких здебільшого звертаються в своїх дослідженнях українські вчені Л. О.Ставицька, Н. І. Ажгіхіна, О. Ю. Пода, та російські дослідники А. В. Кириліна та О. Л. Каменська.
Мета статті – проаналізувати стан вивчення гендерних категорій з різних наукових поглядів.
Основний матеріал. Гендерна опозиція “чоловік” / “жінка” вважається однією з головних і основоположних категорій у культурі будь-якого народу. Вона характеризує усі сфери людського й природного існування, міфологічні, релігійні, етичні й повсякденні уявлення, що протиставляють чоловіче й жіноче начало в категоріях статі, граматичного роду, символіка. Статева диференціація належить до тих універсальних явищ, які так чи інакше розглядаються в усіх “науках про людину”. Зростає увага вчених до індивідуальності людської особистості. У дослідженнях гендерної проблематики поняття “гендер” здебільшого аналізується як соціальна категорія, яка, зважаючи на стать людини, зумовлює реалізацію життєвих перспектив і устремлінь особистості, визначає її місце в суспільному житті.
Термін “гендер” у значенні “соціальна стать” увів у науковий вжиток американський психоаналітик Р. Столлер. Основні характеристики цього поняття пов’язуються з виконанням особою соціально зумовленої ролі та додержанням нею певних ліній суспільної поведінки.
Концепція гендеру включає соціальні характеристики й суспільно зумовлені можливості представників різних статей, а також описує типову поведінку, притаманну жінкам або чоловікам. На перший погляд здається, ніби поняття “стать” і “гендер” збігаються, бо поява гендерної теорії передусім завдячує пильній увазі дослідників до питань саме статевої ідентифікації особистості, та поняття “гендер” є набагато ширшим і соціально вагомішим, ніж “стать”.
Характеризуючи особливості наукових праць з гендерної тематики, О. Л. Каменська [1] пропонує поділити їх на два напрямки. Перший представляє гендерна лінгвістика, що на думку вченої, досліджує мову та мовну поведінку з урахуванням соціальної гендерної специфіки. Другий репрезентує лінгвістична гендерологія, яка вивчає категорії гендера з використанням лінгвістичного інструментарію. При цьому авторка зазначає, що не завжди можна розмежувати ці два напрямки, тому вона пропонує об’єднати зазначені аспекти під загальною назвою “гендерні дослідження в мовознавстві [1, с. 15].
Якщо розглядати сучасний стан гендерних досліджень у мовознавстві, то, в цілому, він зводиться до трьох основних підходів. Перший – вивчає виключно соціальну природу мови жінок і чоловіків. Він, як правило, спрямований на виявлення тих мовних відмінностей, які можна пояснити особливостями гендерної владної ієрархії в суспільстві. При цьому “чоловіча” чи “жіноча” мова визначається як певна функціональна похідна від основної мови, і використовується в тих випадках, коли комунікативні партнери перебувають на різних щаблях соціального статусу.
Другим підходом названо соціопсихолінгвістичний, який визначає зумовленність “жіночої” та “чоловічої” мови особливостями мовленнєвої поведінки статей. Для вчених, що працюють у цьому напрямку, мають суттєве значення та складають основу побудови психолінгвістичних теорій чоловічого й жіночого типів мовленнєвої поведінки статистичні показники визначення відповідних параметрів.
Представники третього напрямку роблять наголос на когнітивному аспекті розбіжностей у мовній поведінці статей. Для них важливим є не тільки визначення частотності цих розбіжностей та оперування їх показниками, але й створення цілісних лінгвістичних моделей когнітивних мовних категорій. У сучасній науковій парадигмі ці три підходи вважаються взаємно доповнювальними і лише в своїй сукупності вони мають пояснювальну силу. Новий аспект дослідження гендеру також пропонує виділити О. Л. Каменська. Вона називає його гендергетикою. “Гендергетика, – зазначає авторка, – інтегрує окремі науки про людину, що вивчають гендер, і виявляє їхні спільні закономірності. У її рамках конструюється апарат гендерних досліджень” [2, с. 186]. З огляду на цю концепцію дослідниця пропонує диференціювати мовну особистість за гендерним параметром, поділивши її на мовну особистість чоловіка та на мовну особистість жінки. Порівняти рівні мовної особистості чоловіка та мовної особистості жінки – носіїв однієї мови; зробити контрастивний аналіз усіх рівнів мовної особистості жінки та мовної особистості чоловіка – носіїв різних мов [2, с. 187].
Висновки. Отже, гендерний підхід як наукова методологія аналізу міжособистісних та міжгрупових відносин передбачає якісно новий спосіб пізнання дійсності. Засадничими положеннями гендерної теорії є розуміння того, що всі традиційні відмінності між статями, які ще донедавна вважалися природженими, мають за основу не біологічні, а соціальні характеристики. Література
- Каменская О. Л. Гендергетика – наука будущего / О. Л. Каменская // Гендер как интрига познания. – М.: Рудомино, 2002. – С. 13–19.
- Каменская О. Л. Теория языковой личности – инструмент гендергетики / О. Л. Каменская // Гендер: язык, культура, коммуникация: Материалы ІІІ международной конференции, 27–28 ноября 2003 г. – М., 2003. – С. 184–188.